Володимир Білоус, начальник управління розвитку транзакційного бізнесу Першого Українського Міжнародного Банку

Електронний гаманець за своєю економічною суттю може зрівнятися з окремою валютою на ринку, а платіжні картки - це інструмент віддаленого доступу до рахунку. Але якщо розглядати саме в контексті використання при розрахунках (з погляду споживача), то ключова різниця в можливості доступу до готівки. У випадку з платіжною карткою цей доступ незрівнянно простіший, ніж у випадку з електронним гаманцем. Оскільки виведення коштів з електронного гаманця можливе тільки через канали, які мають договірні відносини з емітентом електронних грошей. Іншими словами, електронні гроші змушені повернутися в традиційні канали – тобто у банківську систему. І далеко не завжди у систем електронних грошей є контрактні відносини у всіх країнах, де використовуються дані електронні гроші.

В той же час, електронні гаманці, хоча і мають меншу географію використання, дозволяють простіше реалізувати зв'язку між торговцем і споживачем, а також не мають географічних кордонів.

Якщо говорити про ризики, то безпосередньо самі гаманці ризиків не несуть. Типова сфера їх використання – обслуговування фінансових розрахунків в електронних каналах. Особливо це актуально для транснаціональних операцій – там, де використання традиційних способів розрахунків є утрудненим чи через регуляторні вимоги та обмеження, чи просто є незручним.

Таким чином, ризиком для клієнта є тільки ймовірність неотримання послуги, за яку проведена оплата через електронні гроші. Також можна спроектувати ситуацію, що система електронних грошей перестане функціонувати і клієнт не зможе вивести з неї кошти. Однак ці ризики не виглядають істотними з урахуванням того, що велика частина операцій проводиться для разових угод у сегменті С2С.

Повну версію статті читайте на сайті видання Prostobank.